Наукова студія
Неозначено-особовими називають односкладні речення, головний член яких означає дію, виконувану невизначеною особою. Головним членом у таких реченнях виступає дієслово у формі 3-ої особи множини дійсного способу теперішнього і майбутнього часу й у формі множини минулого часу. Наприклад: У нас проханих не люблять (М. Стельмах); Про циганську ніч мені розповіли недавно (І. Ле).
Щоб визначити, чи речення неозначено-особове, можна спробувати підставити як підмет займенник вони або іменник люди. Наприклад: Про цю книгу багато говорять. — Про цю книгу (вони, люди) багато говорять.
Неозначено-особові речення використовують, коли не має значення, хто виконав дію, або дійова особа невідома, або її не хочуть називати (але це не мовець і не співрозмовник). Такі речення вживають для того, щоб зосередити увагу на дії або події, а не на особі. Найчастіше вони трапляються у розмовному та художньому стилях мовлення (напр., у діалогах, гаслах, заголовках, поезії).
Безособовими називають односкладні речення, головний член яких називає дію або стан, які не мають виконавця чи носія або реалізуються незалежно від них. Підмета у таких реченнях бути не може, тому що вказана в них дія (стан) не передбачає виконавця.
Безособові речення вживають у розмовному, художньому та науковому стилях.
Потрібно розрізняти односкладні безособові речення з головним членом, вираженим сполученням прислівника й інфінітива, від двоскладних, у яких інфінітив виконує роль підмета. Наприклад:
Під гору важко бігти. Під гору бігти важко.
Іноді односкладні безособові речення можуть бути синонімічними до двоскладних. Це допомагає урізноманітнити наше мовлення. Наприклад:
Мені хочеться їсти. Я хочу їсти.
Пахло травами. Пахли трави.
.