Українська після 7 класу 7_9

1. Разом пишемо:
1) прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: відни́ні, дотепе́р, забага́то, задо́вго, наві́чно, нада́лі, наза́вжди́, на́скрізь, наспра́вді, невтямки́, негара́зд, ота́к, ота́м, оту́т, повсю́ди, поде́куди, позавчо́ра, поза́торік, потро́ху, утри́чі;

2) прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: бе́звісти, вбік (убі́к), вве́чері (уве́чері), вго́лос (уго́лос), вдень (уде́нь), взи́мку (узи́мку), взнаки́ (узнаки́), вниз (уни́з), вкрай (укра́й), впере́д (уперéд), всере́дині (усерéдині), дове́рху, дові́ку, довко́ла, дово́лі, догори́, додо́му, доку́пи, дони́зу, дотла́, доще́нту, за́між, за́очі, запі́вніч, збо́ку, зве́рху, зві́ку, зни́зу, зо́зла, зо́кола, зра́зу, зра́нку, зре́штою, зро́ду, на́бік, наве́рх, навесні́, нави́воріт, наві́к, наві́ки, на́віч, наго́ру (АЛЕ: на-гора́), надве́чір, надво́рі, надмі́ру, наоста́нок, напа́м’ять, напере́д, наполови́ну, напри́клад, наре́шті, наси́лу, насторо́жі, одві́ку, о́пліч, пові́к, пово́лі, поза́ду, спе́реду, споча́тку;

3) прислівники, утворені сполученням прийменника з віддієслівним коренем: вперéміш (уперéміш), вро́зсип (урóзсип), навідрі́з, наза́хват, назу́стріч, наперебі́й, наперекі́р, наперері́з, напока́з, напроло́м,  наро́зхват, на́скоком, на́спіх;

4) прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: відда́вна, воста́ннє, вручну́, затéмна, зви́сока, злі́ва, зрі́дка, напе́вне, нашвидку́, поблизу́, пома́лу, спо́вна́;

5) прислівники, утворені сполученням прийменника та числівника: вдвóє (удвóє), втрóє (утрóє), впéрше (упéрше), вдрýге (удрýге), на́дво́є, на́тро́є, удво́х, утрьо́х, пооди́нці, спéршу;

6) прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: внічию́ (унічию́), втім (утíм), наві́що, на́що, передусі́м, почі́м, почо́му, АЛЕ: до чо́го, за ві́що, за що́ та ін. в ролі додатків;

7) прислівники, утворені сполученням кількох прийменників з основою слова будь-якої частини мови: вдóсвіта (удóсвіта), вподóвж (уподóвж), завбі́льшки, завгли́бшки, завдо́вжки, завто́вшки, завча́су, завши́ршки, знадво́ру, навздогі́н, на́взнак, навки́дьки, навко́ло, навкруги́, навкула́чки, навми́сне, навпаки́, навпере́йми, навпри́сядки, навпросте́ць, навря́д, на́вска́ч, на́вскі́с, навскоси́, навспра́вжки, на́встіж, навтікача́, наздогі́н, нао́сліп, напогото́ві, позавчо́ра, попідти́нню, спідло́ба;

8) складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босо́ніж, водно́сталь, ліво́руч, мимово́лі, мимої́здом, мимохі́дь, мимохі́ть, наса́мперед, натще́серце, нашвидку́ру́ч, оба́біч, обі́руч, очеви́дно, повсякча́с, право́руч, привселю́дно, самохі́ть, стрімголо́в, тимчасо́во, чимду́ж, чимра́з;

9) прислівники, утворені поєднанням словотворчих часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- зі словом будь-якої частини мови: аби́куди, аби́як; аніскі́льки, анітеле́нь, анітро́хи, анічичи́рк, анія́к; деда́лі, деі́нде, де́коли, де́куди; чима́ло; щове́чора, щогоди́ни, щода́лі, щоде́нно, щодня́, щоду́ху, щомі́сяця, щомо́га, щонайбі́льше, щонайдо́вше, щонайду́жче, щонайкра́ще, щонайме́нше, щонайши́рше, щоно́чі, щопра́вда, щора́з, щора́зу, щоро́ку, щоси́ли, я́кось і яко́сь (з різними значеннями), якра́з, якнайбі́льше, якнайдóвше тощо.

2. Окремо пишемо:
1) прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, у яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і поєднаним із ним іменником можливе означення, виражене прикметником, займенником, числівником: без ві́дома, без кінця́-кра́ю, без кра́ю, без смаку́, без су́мніву, без упи́ну, в обрі́з, в (у) по́зику, до заги́ну, до запита́ння, до кра́ю, до кри́хти, до ладу́, до обі́ду, до па́ри, до пня́, до поба́чення, до пори́, до ре́чі, до ре́шти, до смаку́, до сього́дні, за кордо́н, за кордо́ном, за сві́тла, з бо́лю, з розго́ну, на бігу́, на бі́с, на вагу́, на ве́сну (АЛЕ: навесні́), на ви́бір, на видноті́, на го́лову, на зло́, на ніщо́, на о́ко, на пору́ки, на світа́нку, на сла́ву, на сло́во, на смі́х, на со́вість, на со́ром, на ходу́, над си́лу, не з руки́, ні на грі́ш, по щи́рості, уві сні́, у по́міч, у стокра́т, як тре́ба;
2) словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — займенників, числівників) та одного або двох прийменників: від ра́нку до ве́чора, день у де́нь, з бо́ку на бі́к, з дня на день, оди́н в оди́н, раз у ра́з, рік у рі́к, сам на сáм, час від чáсу;
3) словосполуки, що виконують у реченні функцію прислівника і утворені з узгоджуваного прикметника (числівника, займенника) та іменника: дру́гого дня, те́мної но́чі, тим ра́зом, тим чáсом;
4) прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по дво́є, по тро́є, по че́тверо.
3. З дефісом пишемо:
1) прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника-префікса по та суфіксів -ому або -(к)и, зрідка — -(ч)и, -(ж)и: по-ба́тьківському, по-бра́тньому, по-і́ншому, по-коза́цькому, по-на́шому, по-сво́єму, по-господа́рськи, по-лю́дськи, по-сусі́дськи, по-за́ячи, по-ведме́жи; 
ПРИМІТКА! Прийменник по пишемо окремо від форми місцевого відмінка іменника батько: по бáтькові;
2) прислівники, утворені за допомогою прийменника-префікса по від порядкових числівників: по-пе́рше, по-тре́тє і т. д.;
3) неозначені прислівники, що мають у своєму складі словотворчі частки будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: будь-де́, будь-куди́; де-не́будь, коли́-не́будь, як-не́будь; ка́зна-де, ка́зна-коли́; аби́-то, де́сь-то, та́к-то; хто́зна-де, хто́зна-як;
4) складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди́-годи́, десь-і́нде, десь-і́нколи, сяк-та́к та ін.;
5) складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів чи зі службовими словами між ними: ле́две-ле́две, ось-о́сь, тúхо-тúхо; будь-що-бу́дь, віч-на́-віч, всього́-на́-всього, де-не-де́, коли́-не-коли́, пліч-о́-пліч, хоч-не-хо́ч, як-не-я́к;
6) прислівники термінологічного характеру за традицією: де-фáкто, де-ю́ре.