Українська після 7 класу 7_9

У попередніх завданнях ти знаходив(-ла) вигуки.

Вигук — це особлива частина мови, що виражає почуття та волевиявлення, не називаючи їх.
Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови. Вигуки не є членом речення.

Емоційні вигуки виражають почуття, переживання, настрій чи здивування: Ах, скільки струн в душі дзвенить! (Олександр Олесь).
Спонукальні вигуки виражають наказ чи спонукання до дії: Цить, розумнице! (М. Стельмах).
Вигуки етикету виражають прохання, привітання, подяку, побажання, прощання: Добрий вечір, люди добрі! (М. Коцюбинський).
Звуконаслідувальні слова — це відтворення звуків природи, шуми машин, механізмів тощо: Наш кінь дзвонить дзвоником: «Дзінь-дзінь» (Є. Гуцало).

Правопис вигуків та звуконаслідувальних слів

• Вигуки і звуконаслідувальні слова, що повторюються або вимовляються протяжно, пишуться через дефіс: Леле-леле! Спи, моє дівчатко, я тебе зірчастим небом вкрив (М. Сингаївський). Зозуленька сива на дубочку сіла. Залунало у гайку: «Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!» (М. Познанська). 

• Через дефіс також пишуться такі вигуки, як: їй-Богу, їй-право, їй-бо.

  Вигуки, які не передають повторюваних чи протяжних звуків, пишуться разом: бабах, кукуріку, добраніч, добривечір, добридень.

• Окремо пишуться: от тобі й на, до побачення, будь ласка, на добраніч, оце так тощо.

Розділові знаки при вигуках

• Вигуки в реченні виокремлюємо комами: Ех, і дихатимемо ми легко та радісно (Остап Вишня).

• Коли вигук уживаємо в середині речення, то відокремлюємо його комами з обох боків: Сонце, волю зустрічати, гей, виходь, мій брате! (В. Поліщук).
• Якщо вигук вимовляємо з окличною інтонацією, після нього ставимо знак оклику: Ох! Зірка в серце впала (Леся Українка).
• Не відокремлюємо розділовими знаками слова а, ах, о, ой, ну, якщо вони стоять перед звертанням чи іншим словом і тісно з ним пов’язані інтонацією. Тоді це не вигуки, а підсилювальні частки: О краю мій, тужу я за тобою (М. Рильський).