Дієприкметник — це дієслівна форма, що означає дію або стан як динамічну ознаку предмета: прочитана книга, вишитий рушник.



Дієприкметник є активним носієм пасивного стану. Проте є в українській мові й дієприкметники, що виражають активний стан. Вони утворюються за допомогою суфіксів -уч- (-юч-), -ач- (-яч-), -л-: люблячий, терплячий.

Активні дієприкметники вказують на ознаку за дією, яку виконує сам предмет.

Пасивні дієприкметники вказують на ознаку за дією, яку хтось виконує над предметом: написана (кимось) книга. Пасивні дієприкметники утворюються від дієслів за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -єн-, -т-.


Активні дієприкметники теперішнього часу в сучасній українській мові маловживані. Йдеться про дієприкметники, що закінчуються на -ачий, -ячий, -учий, -ючий. Вони не є властивими українській мові. Якщо є змога замінити їх підрядними зворотами, то потрібно це робити: сивіючий чоловік — чоловік, який сивіє.


До прийнятних форм активних дієприкметників належать: люблячий (дідусь), живучий (організм), липучий, ходяча (проблема), сидяча (робота), завидющі (очі), цілюще (джерело). 


Активних дієприкметників минулого часу із суфіксами -ш(ий), -вш(ий) в українській мові не існує! Щоб уникнути цих суфіксів, варто їх замінити на суфікс -л-: дозрівше яблуко — дозріле яблуко, бувші стосунки — колишні стосунки.

Остання зміна: Thursday 27 June 2024 17:43 PM